Історія храму

Велика милість Божа. У темряві язичництва засяло Світло Євангелія. Це сталося  при святому князю Володимиру в 998 році. По його проханню  Константинопольський патріарх  відправив в  Київську Русь свт. Михаїла  (вихідця із Сирії) разом з ним шість єпископів та багато  іншого духовенства. Свт. Михаїл був людиною дуже обізнаною в проповіді Слова Божого, глибоко освіченою у своєму святому житті, він зумів об”єднати в собі смирення і кротість з належною батьківською строгість до доручених його опіці  овечок стада Христова.

 

Свт. Михаїл став першим пастирем нової церкви Руської, яка вінчаючи похвальними піснеспівами, прославляє його як першого свого ієрарха, обраного сосуда Божого, просвітившого землю Руську святим хрещенням і своїм вченням, привівшого її до богорозуміння. Разом зі св. князем Володимирем, він викорінив в ній терні язичницького безчестя, поклав тим твердий початок здійснення давнього пророкування Андрія Первозванного.Свт.Михаїл  хрестив синів князя Володимира та багатьох бояр, а потім і всіх киян.

 

Князь Володимир заложив Десятинну церкву в честь Пресвятої Богородиці, Михайлівський монастир в честь архістратига Божого Михаїла , в якому підвизались іноки з Константинополя. Далі були хресні ходи в Суздаль, Великий Новгород та Ростовську землю, де помазаники Божі просвіщали людей в істинній вірі.

 

Між тим великий подвиг святителя Михаїла закінчувався. Він добре пас  Христову церкву в Руській землі всього  4 роки, але дуже багато встиг зробити.

 

Свт. Михаїл  представився у Господі в  992  році та був похований з належною честю в Десятинній церкві. На початку ХІІ століття мощі його були знайдені нетлінними і перенесені в печеру преподобного Антонія, а в 1730 році, по велінню благочестивої імператриці Анни Іоанівни, перенесенні у велику церкву Києво- Печерської Лаври Успіння Пресвятої Богородиці.

 

Сплинули століття, і в 1893 році на території Олександріївської лікарні, названої на честь щасливого видужування царського нащадка Олександра від тифозної  палочки, було освячене місце під будівництво церкви на честь свт. Михаїла І-го митрополита Київського. В знак поваги до свого небесного покровителя, це будівництво розпочав  почесний громадянин міста Києва, меценат Михаїл Парфентійович Дегтярьов за особисті кошти.

 

Цей хрестообразний трьохпрестольний храм був зведений в 1893-95рр.по проекту академіка архітектори В.Н. Ніколаєва.  Престоли храму присвячувались: головний -  на честь  свт. Михаїла І-го митрополита Київського, інші два – на честь св. Олександра Невського і свв. праведних Захарія та Єлизавети. Куполи церкви опиралися на міцні стіни товщиною більше двох з половиною метрів, в ній був різний дубовий іконостас, паркетні поли, парове опалення, широкі гранітні сходи перед входом.

 

Останні роки життя православний меценат Дегтярьов М.П.  присвятив служінню Богу. Він був старостою храму. Почив 21 грудня 1898 року і був похований в сімейній усипальниці в лівому приділі рідного храму на честь свв. праведних Захарія та Єлизавети. 

 

В 1901 році  по проекту Київського єпархіального архітектора В.Н.Ніколаєва  з західної сторони до храму  добудовується для симетрії  правий приділ, а згодом двоярусна кам”яна дзвіниця. В цей же час  в храмі проводиться капітальний ремонт з заміною дерев”яних полових балок металевими з облаштуванням навколо церкви  дренажу.  Всі роботи  по розширенню і ремонту церкви проведені  за кошти  вдови  Єлизавети Дегтярьової, яка почила 4 червня 1902року  та була похоронена  в склепі під північним преділом храму.

 

В передреволюційний переод Михайлівська церква стає не тільки  православним храмом, але й особливим громадським центром, при якому  функціонує  благодійне братство.  Члени братства  бачили своє завдання  в наданні різної благодійної допомоги хворим та нужденним киянам, а саме, ліками, грошима, працевлаштуванням, одягом, займалися вихованням сиріт.

 

Жовтневий переворот 1917 року порушив  прогресивний  хід розвитку нашого суспільства. Михайлівська церква була закрита, церковне братство ліквідовано. Настали тяжкі часи лихоліття.

 

В 30 – х роках храм був зруйнований на Святу Пасху. Група молодих комсомольців, одержимих червоною чумою, почала руйнувати святиню.Вожак  цієї зграї скинув хрест з купола і загинув наглою смертю,  впавши на гостру огорожу. Долі інших вандалів також були непрості. По свідченню багатьох людей, ніхто з них не повернувся з Великої Вітчизняної  війни. Господь змилостився, та дав їм можливість  кров’ю омити свій гріх.

 

Після  акту вандалізму комсомольці  звітували про повне знищення гробниці Дегтярьова. 

 

Пройшли десятки років. Свідків злодійства вже майже не було. Залишився  цоколь храму, засипаний землею та зарозший 70-и річними деревами, які під своїм корінням та кронами приховували святиню.Саме таким храм в 1995 році зустрів свого нового настоятеля молодого ієрея Романа Барановського.

Поруч з храмом є будиночок збудований ще в1875 року. В давнину тут  жила обслуга храму. Саме в цій будівлі і виділили о. Роману кімнату для влаштування церкви, поруч з бухгалтерією та відділом кадрів лікарні.

 

Почали з’являтися перші прихожани. Вони допомагали становленню храму іконами та іншим церковним начинням. Раб Божий Федір розписав стіни в храмі. Служилися літургії в середу та неділю, а по вівторках акафіст цілителю св. вел. муч. Пантелеймону. Община зростала. Старостою храму був обраний колишній головний лікар Жовтневої лікарні В.Г. Бідний.  

 

Дякуючи його зусиллям та молитвам настоятеля зі своєю паствою , храму віддали в 1997 році ще декілька кімнат,  було розширено вівтар  та облаштовано кімнату  для священників, розширилось і саме приміщення храму.

 

А в 1998 році  отримано дозвіл на розкопки зруйнованого в 30-х роках храму. Почали працювати прихожани та подвижники. За будь-якої погоди роботи не зупинялись. Все робилось  руками, без застосування техніки, благоговійно. Зрізали дерева, викорчовували пеньки. Цеглу бережно складали біля храму.

 

Під час розкопок знайли багато церковних святинь: лампади, металевий хрест, віконні грати та ін. В лівому приділі відкопали сходи, які через три дні наполегливої праці привели до усипальниці М. Дегтярьова. Усипальниця збереглася в первозданному вигляді. Одразу ж відслужили панахиду. Згодом навпроти колишньої дзвіниці  знайшли три фрагменти дзвону: частина вушка, та дві частини від дзвону загальною вагою понад 11 кг.

 

Першу літургію відслужили  у світлу п’ятницю, 16 квітня  1999 року на свято Живоносне Джерело. Під час літургії у вівтарі вітер загасив свічки,  які потім самі запалились, подібне чудо сталося і під час служіння панахиди в усипальниці М. Дегтярьова.

 

В 1999 році настоятель храму разом з приходом замовили ікону на честь святих мучеників Кіпріана та Іустинії. Після придбання ікони   в храмі почали служити  цим святим акафісти щосереди о 14 годині. 7 березня 1999 року було створено общину свв. мчч. Кіпріана і Іустинії, в яку в основному входили прихожани, що постраджали від екстрасенсів і чародіїв, деякі з них мали признаки одержимості. Вони активно воцерковлялися, регулярно сповідалися і причащалися Святих Христових Таїн, ходили на молебні, добросовісно брали участь в роботі по  храму. У багатьох досить швидко, по милості Божій, відбулися помітні покращення стану здоров’я, на душі з’явився мир і спокій, змінювався  світогляд. Із збільшенням общини в храмі почали служити кожного дня водосвятні молебні о здравії. Чоловіки зверталися  здебільшого з приводу алкоголізму, молодь від наркоманії та куріння. Жінки від жіночих захворювань та інших вад. Багато людей на протязі цього часу отримали полегшення, а хто і повне зцілення.

 

В храмі побувало багато чудотворних ікон, а саме: Боянська ікона Божої Матері, Каспировська ікона Божої Матері, Толгська ікона Божої Матері, Красноільська ікона Божої Матері, Кровоточивий Спас з Оренбурга, Під час перебування цих святинь відбувались також чудотворні зцілення. Більшість прихожан храму це живі свідки великої ласки Божої до храму святителя Михаїла, тут записано незвичайні свідчення зцілення від раку, одержимості та інших невиліковних хвороб.