Храми та святі місця

Про криваву трагедію Бабиного Яру чув кожен киянин – від малого до великого, але чи глибоко торкнулась вона серця кожного, чи можемо ми називатися вдячними нащадками? 

Була велика дмитрівська субота, поминальна, батьківська. Прихожани  храму свт.Михаїла зробили хрест і вирішили пройти тією дорогою смерті, якою вели євреїв розстрілювати в Бабин Яр в 1941 році. Серед прихожан храму  був син архімандрита Олександра (Вишнякова), якого розстріляли разом з протоієреєм Павлом Остренським в Бабиному Яру, Гаврило Олександрович Вишняков. Хрест встановили за єврейською мінорою, над урвищем, куди скидали тисячі людських тіл. Цей хресний хід відбувся в 1999році.

Прихожани, разом з настоятелем храму, о. Романом, обійшли весь Бабин Яр, ставили через кожні 10м свічки, бо земля там густо полита невинною кров’ю, кропили  святою водою, служили водосвятні молебні. В Бабиному Яру загинуло біля 200 тисяч киян і серед них тільки 3-я частина євреїв, а основна частина - це  православні християни. Переказують, що найбільше постраждали  саме  православні єврейські общини.

Так з 1999 року, кожний тиждень в Бабиному Яру прихожани разом з священниками храму свт.Михаїла служать панахиди. 

Наші православні священики загинули від рук гестапівців, за те, що відмовились молитись за фюрера.  О.Олександр –  Георгіївський кавалер, священнослужитель, в роду якого нараховується понад 300 років приємства в священослужінні,  людина, яка пройшла табори і тюрми НКВД, не зрадивши Христа. Мученицьку смерть архім. Олександр прийняв так  само мужньо - його розіп’яли на хресті, облили бензином, підпалили і скинули з обриву.

Православним священикам інкримінувалось також хрещення євреїв. Цим актом вони спасали євреїв, які приймали християнство, щоб уникнути  розстрілу.

Нащадки, які не вшановують пам’ять предків, тим більше предків-патріотів, захисників Вітчизни православної віри - не мають майбутнього.   

Торкнувшись теми загиблих священнослужителів, не можна не згадати про лук”янівських мучеників, загиблих у криваві 30-і роки. На Лук”янівському кладовищі, в центрі є братська могила, страчених в 1937 році.

Прихожанами  храму свт. Михаїла, за свідченням монахів, було віднайдено  місце поховання розстріляних священнослужителів. Половина братської могили прямо в дорозі - під асфальтом, їдуть по них машини, а інша частина  виходить на кладовище. Там була купа сміття, яку  силами приходу розібрали, вирівняли  місце і встановили  3 хрести. Поставити каплицю на цьому священному місці влада не дає. Але не дивлячись на перепони, щонеділі священники храму свт. Михаїла служать панахиди на місці розстрілу священнослужителів. 

Тут же на Лук”янівському кладовищі обновили хрест на могилі протоієрея Петра Дьяченка, який  загинув від рук богоборців. 

З Лукянівського кладовища  хресним ходом з іконами співаючи, прихожани  храму свт.Михаїла  переходять на Святошинське кладовище. В таких хресних ходах  інколи беруть участь до 50-ти віруючих.

На Святошинському кладовищі поховані відомі київські подвижниці: схимонахиня Серафима, яка загинула в період війни, від рук німців, матушка Катерина, учениця схимонахині Серафими , схимонахиня Марія. На їхніх могилах служаться панахиди.

Є свідчення монахині Палладії,  що матушка Марія добровільно, заради Христа, пішла разом з монахинією Палладією в колону смертників. Вони вже зайшли в спеціальний прохід, звідки живими не виходять, вже сиділи перед ямою, чекаючи кулі в потилицю, але Бог зберіг  своїм молитовницям життя, їх вигнали поліцаї геть з того місця. Отак, ризикуючи собою, матушка Марія, молилась за всіх смертників, укріплюючи їх духовно.

Прихожани храму свт.Михаїла часто відвідують Татарське кладовище, на якому похований юродивий Христа ради Іоан Босий.

О. Роман  поминальним службам на кладовищах  приділяє особливу увагу. За його словами, прихожанам  після літургії, особливо після причастя, необхідно як можна довше зберігати отриману благодать Духа Святого, і  саме померлі своїми молитвами допомагають сковувати пристрасті пам”яттю про смерть, сконцентрувати увагу, об”єднати прихожан в маленькому хресному ході  любов”ю в ім”я Ісуса Христа.

Прихожани  разом з священниками храму свт.Михаїла сердечно дбають про   відновлення святинь Господніх. Саме такою святинею є Іорданське джерело, історія якого надзвичайно цікава. 

Одного разу благочестивий купець поїхав поклонитися святим місцям в Єрусалим, на  річку Іордан, в паломницьку поїздку. В річці Іордан,  в якій приймав Святе Хрещення наш Спаситель, купець проронив срібний кухоль рідкісної краси, ручної роботи. Трохи посумувавши за втраченою річчю, але оновлений благодаттю Святої Землі, купець повертається в Київ,згодом прийшовши до джерела по воду, знаходить цей самий кухоль. Так з’явилась версія, що кухоль , який втопив купець був принесений водами Іордану, а саме місце, де витікає  джерело названо в народі Іорданським. Пізніше там організувався жіночий Миколаївсько-Іорданський монастир,  який був розрушений за роки радянської влади.

Сьогодні силами прихожан храму свт. Михаїла  на Іорданському джерелі  збудовано невеликий храм на честь свт. Миколая, де служить о.Ярослав, сестри милосердя співають під час літургій. Вже тепер  помічено, що голуба глина, яка є на Іорданському джерелі, має цілющі властивості, вода там також виявилась цілющею.

Козацька церква Різдва Богородиці в селі Тулинці стояла пуста та напіврозвалена. Прихожани храму свт.Михаїла на чолі з о.Романом вирішили допомогти селянам відродити життя в цьому історично відомому храмі. Але на думку настоятеля, цього було мало, необхідно розбудити християнські душі в селі. 

За три дні до Різдва Богородиці пішов хресний хід від храму свт. Михаїла до Тулинець. По дорозі  зупинялися в православних храмах, християн радо зустрічали в селах, де люди приєднувалися до хресної ходи, непрестанно перебуваючи в Ісусовій молитві, відчули  благодать єднання з Творцем.

Вже вісім років підряд троє діб прихожани-кияни разом з священниками ідуть хресною ходою до церкви Різдва Богородиці, відчуваючи покров Небесної Покровительки.

А  селі Крушинка збудували храм на честь святих жен мироносиць Марфи та Марії з  цегли, яку зберегли під час розбирання руїн храму  свт.Михаїла, отож і служить тут ієромонах  Серапіон, виходець із знаменитого лікарняного приходу.

На пожертви прихожан храму свт. Михаїла завершується будівництво храму на території  психіатричної лікарні в селищі Глеваха. Тут хворі  мають можливість помолитися в новому храмі на честь ікони Божої Матері „Неупиваєма чаша”.